СЬОГОДНІ - ДЕНЬ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ

89 років тому, 22 січня 1919 року, на Софійському майдані у Києві було урочисто проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки

ХХ століття залишило нам у спадок вершинні події минулого, які, віддаляючись, не втрачають своєї значущості та актуальності, потребуючи осмислення сконцентрованого в них історичного досвіду боротьби українства за свободу, незалежність, державність. До таких подій належить 22 січня 1919 року - день ухвали Акту Злуки Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки. Цій даті судилося навічно вкарбуватися в історію України величним національним святом - Днем Соборності.

Серед непроглядного мороку ненависті, смертельного зла - збулася віковічна мрія українського народу жити однією сім'єю на своїй землі, в єдиній державі, не розділеній кордонами і не розшматованій не­дружніми сусідами. То був пам'ятний день тріумфуючого спалаху колективної думки, загальної доброї волі, бо "соборна" означає спільна, злагоджена, та, що має згоду усіх.

Ідея єдності і соборності батьківських земель, як і ідеї не­залежності і державного суверенітету, сильної централізованої влади є головним змістом і смислом державницької ідеології будь-якого народу. Не був винятком в цьому і наш український народ. З давніх-давен, з незабутніх княжих часів ідея соборності не перестава­ла хвилювати державотворців і політичних діячів, полководців і дипломатів, церковних ієрархів і літописців, письменників і по­етів. Тривогою за відсутність єдності на рідних землях, осудом князівських чвар і міжусобиць, які знач­ною мірою призвели до падіння Київської Русі, буквально пере­повнені давньоруські оповіді й повчання, літописи й літературні твори.

Ідея державного соборного самоутвердження, починаючи з давніх часів великокняжої доби, залишалася стрижневою для всіх поколінь українців. Ця невмолима потреба історичної правди і справедливості, жагучий поклик волі рухали віковічну свідомість мільйонів, готових заплатити безмежну ціну за її здійснення.

Визначну роль у формуванні почуття національної гідності, безперечно, відіграв Пророк нашої нації Тарас Григорович ШЕВЧЕНКО. Його внесок в усвідомлення національної єдності і, разом з тим, національної окремішності можна порівняти хіба що з діяннями Богдана Хмельницького.

Ідеї єдності українських земель, пролунавши зі сторінок "Русалки Дністрової", "Руської Трійці" і "Книги битія Українського Народу" Кирило-Мефодіївських Братчиків, в по­емах і віршах Тараса Шевченка і декларації Головної Руської Ради, проголошеній 1848 року, почали оформлюватися у вираз­ну політичну програму в діяльності Михайла ДРАГОМАНОВА, га­лицьких "народовців", "Братства Тарасівців", творчості Івана ФРАНКА, Юліана БАЧИНСЬКОГО, Миколи МІХНОВСЬКОГО, Михай­ла ГРУШЕВСЬКОГО, В’ячеслава ЛИПИНСЬКОГО, фактично усіх українських партій та інших політичних організацій кінця XIX - початку XX ст.

22 січня 1918 року у приміщенні Київського Будинку вчителя було підписано Четвертий універсал, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. ЗУНР (Західно-Українська Народна Республіка) постала в листопаді 1918 року, і відразу ж розпочався процес об'єднання: зазбручанська Українська національна рада надіслала до Києва свою делегацію для переговорів із гетьманом Павлом СКОРОПАДСЬКИМ. Після зміни влади переговори велися з Директорією.

1 грудня 1918 року у Фастові був укладений "передвступний договір" про "злуку обох українських держав в одну державну одиницю". Третього січня 1919 року Українська Національна Рада схвалила Фастівський договір і призначила делегацію, уповнова­жену здійснити конкретні переговори про злуку. 21 січня 1919 р. в Хусті Всенародні збори ухвалили приєднати до Української Народної Республіки Закарпаття. Наступного дня у Києві в урочистостях з нагоди свята Злуки брала участь делегація — тридцять шість чоловік — Західної області УНР.

22 січня древній Київ набрав святкового вигляду. На Володимирській вулиці перед Софійською площею була споруджена тріумфальна брама, прибрана блакитними і жовтими стрічками та гербами всіх українських земель. Близько дванадцятої години біля входу до собору святої Софії з'явилися члени Директорії, офіційні представники ЗУНР, єпіскопат Української православ­ної церкви. Над площею, де зібралися десятки тисяч киян і гостей столиці, пролунало "Ще не вмерла Україна". Після нього було проголошено вікопомне: "Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України - Західно­українська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної Української Держави на добро і щастя українського народу".

При цьому Західноукраїнська Народна Республіка, ввійшовши до складу УНР на федеральних правах, зберегла власну адміністрацію, уряд, парламент, армію, і навіть мала певну самостійність у віданні зовнішньої політики. Кінцева ратифікація Акту Соборності планувалася на засіданні Установчого збору - першого українського парламенту, який так і не був скликаний. На той час УНР припинила своє існування. Вже за два тижні після проголошення Акту Соборності уряд України (Директорія) був вимушений під натиском російської Червоної Армії залишити Київ, а дещо пізніше і територію України. Потенціал, закладений в Акті соборності, так і не був до кінця реалізований.
Але цей січневий морозний день назавжди залишиться в історії українського народу як свято Соборності України. То був один з найпрекрасніших моментів нашої непростої, трагічної історії.

Територіальна цілісність України, скріплена кров’ю мільйонів незламних борців, навіки залишатиметься непорушною. Ми маємо бути свідомі того, що лише в єдності дій та соборності душ можемо досягти величної мети – побудови економічно й духовно багатої, вільної й демократичної України, якою пишатимуться наші нащадки. Плекаймо все, що працює на ідею загальнонаціональної єдності, повсякчас пам’ятаючи про незліченні жертви, принесені на вівтар незалежності, соборності, державності.

Відродження Вітчизни - це єдність наших душ, воскресіння духовності, культури, мови.

Зі святом Соборності, українці!