Розмова зі старшим помічником прокурора Сумської області з питань правового забезпечення Аллою МАРЧАКОВСЬКОЮ

- Алло Олександрівно, незнання законів, як відомо, не звільняє від відповідальності. Яким чином убезпечити себе від такого «незнання»? І які дії є злочином?

- У професійній діяльності мені щодня доводиться слідкувати за нововведеннями в законодавчій сфері, це доволі кропітка робота. Аби достеменно знати законодавство України, володіти інформацією щодо доповнень та змін до Законів України, прокуратура області постійно виписує необхідні офіційні видання: газети «Голос України», «Урядовий кур’єр», «Офіційний вісник прокуратури України», «Офіційний вісник Президента України» та ін.

Безумовно, всі нововведення у законодавчій сфері пересічному громадянину зафіксувати досить складно. Але нинішнє життя вносить свої корективи, коли людям певна юридична обізнаність або ж я б назвала це правовою культурою, просто необхідна, чи то в захисті своїх конституційних прав та свобод, чи то в майнових, трудових спорах, у земельних правовідносинах тощо. Кожен має знати свої юридичні права та юридичні обов’язки.

Мабуть, я не відкрию чогось нового, коли скажу, що кожна дія людини – це не тільки право, а ще й наслідки. Тому так важливо обрати правову модель поведінки: слідкувати за своїми діями, аби вони не порушували права інших і не стали злочинними.

Злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки Кримінальним кодексом України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після набрання чинності Кримінальним кодексом, включаються до нього після набрання ними чинності. Закони про кримінальну відповідальність набирають чинності через десять днів з дня офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими законами, але не раніше дня опублікування.

- Як діє закон, яким пом`якшується відповідальність за вчинений злочин?

- Закон про кримінальну відповідальність, що пом'якшує кримінальну відповідальність, скасовує злочинність діяння або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Закон про кримінальну відповідальність, що частково пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

- Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що пом'якшує кримінальну відповідальність, скасовує злочинність діяння або іншим чином поліпшує становище особи. Дані вимоги законодавства чітко визначені у статті 5 Кримінального кодексу України.

У цьому контексті слід також сказати про те, що закон про кримінальну відповідальність, який встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

- Якщо людина вчинила злочин, у яких ситуаціях суд застосовує конфіскацію майна?

- У статті 59 Кримінального кодексу України сказано, що конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу. Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначений законом.

- А тепер запитання в іншій площині права з трудового законодавства: чи може власник підприємства без згоди працівників залучати їх до роботи у вихідні дні?

- За загальним правилом робота у вихідні дні забороняється. Але відповідно до статті 71 Кодексу законів про працю залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством.

Так, згідно з частиною другою названої статті залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких виняткових випадках:

1) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;

2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;

3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;

4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Як зрозуміло з наведеної норми, згоди працівника на виконання роботи у вихідний день законодавство не передбачає. Працівник зобов`язаний виконати відповідний наказ власника підприємства. Його невиконання є порушенням трудової дисципліни. Водночас працівник не може бути залучений у вихідний день до роботи, яка не відповідає трудовому договору, незалежно від наявності підстав для залучення працівників до роботи у вихідний день і додержання встановлено порядку, якщо він не згоден на це, а тому і не може бути притягнений у такому випадку до дисциплінарної відповідальності.

Наостанок хотілося б сказати, якщо незнання законів не звільняє від відповідальності, то незнання своїх прав та обов’язків не звільняє вас від того, щоб ви зрештою почали ними цікавитись. Оскільки правова культура та обізнаність наших співгромадян і є гарантією дії верховенства права в державі.